Необґрунтовано засудженого Симчича Мирослава Васильовича визнано таким, що підлягає реабілітації

На розгляді Косівського районного суду знаходяться матеріали за заявою заступника прокурора Івано-Франківської області Гнідана Р.М. про визнання Симчича Мирослава Васильовича необґрунтовано засудженим.

13.10.2017 року на розгляд Косівського районного суду Івано-Франківської області поступили матеріали заяви заступника прокурора Івано-Франківської області  Гнідана Руслана Миколайовича в порядку ст. 7 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 року про визнання Симчича Мирослава Васильовича необґрунтовано засудженим. 

Згідно матеріалів заяви в прокуратуру Івано-Франківської області 19.08.2017 надійшло звернення Симчича M.В. з приводу його реабілітації.

Встановлено, що вироком військового трибуналу військ МВС Станіславської області від 13.04.1949 Симчич М.В. засуджений за ст.ст. 54-1 «а», 54-11 КК УРСР в редакції 8 червня 1927 року на 25 років позбавлення волі з обмеженням в правах на 5 років та з конфіскацією майна.

Вироком Хабаровського крайового суду від 07.12.1953 Симчича М.В. засуджено за ст. 16, ст. 59-3 КК РРФСР на 25 років позбавлення волі.

Постановою комісії Президії Верховної Ради СРСР від 02.08.1956 пом’якшено строк покарання до 10 років позбавлення волі.

Постановою Президії Івано-Франківського обласного суду від 19.01.1968 вирок стосовно Симчича М.В. скасовано, а справу направлено на додаткове розслідування за нововиявленими обставинами.

Постановою Президії Верховної Ради СРСР від 19.12.1969 постанову Президії Верховної Ради СРСР від 02.08.1956 стосовно Симчича М.В. про пом’якшення покарання.

Ухвалою судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 20.01.1970 постанову Президії Івано-Франківського обласного суду скасовано, Симчича М.В. направлено в місця позбавлення волі для відбування покарання.

10.07.1995 прокуратурою Івано-Франківської області складено висновок, у якому зазначено, що Симчич М.В. обгрунтовано засуджений і такий, що не підлягає реабілітації.

Постановою заступника Генерального прокурора України від 22.01.1996 вказаний висновок скасовано.

В ході розгляду протесту першого заступника Генерального прокурора України Верховним Судом України в постанові від 29.08.1997 зазначено, що Симчича М.В. засуджено обгрунтовано. Разом з тим судом встановлено, що його дії кваліфіковано неправильно, оскільки злочин полягав у зберіганні вогнепальної зброї без відповідного дозволу, тому вирок військового трибуналу стосовно Симчича М.В. змінено, дії перекваліфіковано з п. «а» ст. 54-1, 4-11 КК УРСР на ст. 196 КК УРСР та ухвалено вважати його засудженим на 5 років позбавлення волі з конфіскацією вилученої вогнепальної зброї.

Таким чином, Верховний Суд України фактично виправдав Симчича М.В. за ст.ст. 54-1 «а», 54-11 КК УРСР в редакції від 8 червня 1927 року, які передбачали кримінальну відповідальність за зраду Батьківщині та організаційну діяльність, спрямовану на підготування або вчинення контрреволюційних злочинів. Однак, за незаконне зберігання вогнепальної зброї та боєприпасів без належного дозволу перекваліфікував його дії на ст. 196 КК УРСР в редакції від 8 червня 1927 року та ухвалив вважати його засудженим за цим законом на 5 років позбавлення волі.

З огляду на події, які останнім часом відбуваються в Україні, визнання нею демократичного шляху розбудови політичної системи, засудження тоталітарного комуністичного режиму в Україні, зумовлює її вирішувати питання про відновлення соціального статусу її громадян, що свого часу постраждали від незаконних переслідувань та репресій.

Відповідно до ст. ст. 8 та 55 Конституції України кожному гарантується захист та поновлення його прав у судовому порядку при дії в Україні принципу Верховенства права, за якими людина, її права та свобода визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», дія цього закону поширюється на осіб, які з політичних мотивів були необгрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958 року. Постановою Верховної Ради України від 24.12.1993 року «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних депресій на Україні» роз'яснено, що під політичним мотивом репресій необхідно розуміти застосування державою примусових заходів щодо противників радянської влади у вигляді пред'явлення обвинувачення, у вчиненні політичного (контрреволюційного) злочину або визнання особи соціально - небезпечною у політичному чому відношенні за наявності достовірних матеріалів, застосування на цих підставах репресій у судовому порядку. Тобто, вирішення питання про реабілітацію особи полягає у порівнянні фактичних діянь, за які особа була засуджена та мотивів цих діянь із вимогами законодавства, яке регламентує процес реабілітації, в тому числі і законодавства, яке засуджує радянсько- комуністичну тоталітарну систему, що знайшло своє відображення у Законі України «Про засудження комуністичного та націонал-соціал істинного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Відповідно до ухвали судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 27.04.1993 Симчича М.В. засуджено за ст. 196 КК УРСР в редакції від 8 червня 1927 року, яка передбачала відповідальність за незаконне зберігання вогнепальної зброї та боєприпасів без належного дозволу.

Аналіз цієї норми закону та обставини справи указують на те, що вона була в більшій мірі направлена на захист діючої на той час влади та режиму, який, за змістом ст.2 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал- соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» визнано злочинним і таким, що здійснював політику державного терору. Зазначені обставини указують на те, що Симчича М.В., який був засуджений за незаконне зберігання вогнепальної зброї та боєприпасів без належного дозволу був особою, яка чинила супротив цьому режиму, в тому числі і шляхом збройного протистояння.

Обвинувачення, яке було сформульоване трибуналом у вироку від 13.04.1949, стверджує те що, Симчич М.В. був засуджений за боротьбу, в тому числі збройну, проти радянської влади, за намагання створення незалежної Української Держави, за участь у збройних загонах Української Повстанської Армії та інші дії, які безумовно стверджують про його участь у боротьбі за незалежність України.

Із урахуванням положень ст. 2 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», комуністичний тоталітарний режим 1917-1991 років в Україні визнається злочинним і таким, що здійснював політику державного терору.

Наведені обставини у поєднанні із вимогами діючого в Україні законодавства, дають підстави стверджувати, що в основі засудження Симчича М.В., знаходились саме політичні мотиви, а саме: засудження осіб, які чинили супротив комуністичному тоталітарному режиму, виборюючи у такий спосіб незалежність для України. Порівняння зазначеного мотиву засудження Симчича М.В. із положеннями ст. 1 та ст.7 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій» безумовно указує на необхідність визнання необґрунтованості його засудження із подальшою реабілітацією.

9 квітня 2016 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України в XX столітті», стаття 1 якого передбачає, іцо борцями за незалежність України у XX столітті визнаються особи, які брали участь у всіх формах політичної, збройної та іншої колективної чи індивідуальної боротьби за незалежність України у XX столітті у складі таких органів влади, організацій, структур та формувань в тому числі і в складі Української повстанської армії (УПА).

В цей же день Верховною Радою України прийнято Закон України «Пpo засудження комуністичного та націонал-соціал істинного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» згідно якого комуністичний тоталітарний режим 1917-1991 років в Україні визнаний злочинним і таким, що здійснював політику державного терору.

Із матеріалів архівної кримінальної справи № 67616, яка знаходиться в Галузевому державному архіві СБ України у фонді №5 видно, що уродженець та житель с. Верхній Березів Яблонівського району Станіславської області (на даний час Вижній Березів Косівського району Івано-Франківської області) Симчич VI.В., 1923 року народження, у травні 1944 року вступив \ формування У! ІД. який очолював «Мороз», а потім до сотні У11А «Юрко» та був озброєний вогнепальною зброєю, яка була у нього вилучена 04.12.1948.

За вказані дії Симчич М.В. необгрунтовано був засуджений військовим трибуналом військ МВС Станіславської області за ст.сг. 54-1 «а», 54-1 1 К К У14 Г в редакції 8 червня 1927 року на 25 років позбавлення волі з обмеженням в правах на 5 років та з конфіскацією майна

За змістом ст. 7 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» низання визнання особи законно чи незаконно засудженою, такою, що підлягає чи такою, що не підлягає реабілітації відноситься до компетенції судів.

Матеріали даної заяви згідно КП «Д-3» поступили до судді Турянського І.Є., але у зв’язку з припиненням повноважень 17.10.2017 року судді Косівського районного суду Турянського І.Є. 31.10.2017 року дані матеріали відповідно до перерозподілу справи поступили до судді Косівського районного суду Гордія Володимира Івановича.

Розгляд заяви було призначено на 09.11.2017 року, однак через неявку прокурора розгляд заяви перенесено на 15 листопада 2017 року на 14 год. 00 хв.

              15.11.2017 року о 15.10 хвилин було розглянуто заяву, щодо реабілітації необґрунтовано засудженого Симчича Мирослава Васильовича, було проголошено ухвалу, заяву задоволено і Симчича Мирослава Васильовича визнано таким, що підлягає реабілітації на підставі ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».